Очікує на перевірку

Конвенція Монтре

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Конвенція Монтре

Конвенція про режим проток
фр. Convention concernant le régime des Détroits
Абревіатура海峡制度ニ関スル条約 і モントルー条約
ТипБагатостороння угода[en]
Підготовлено21 липня 1936
Підписано20 липня 1936
МісцеМонтре, Швейцарія
Чинність
УмовиКонвенцією Монтре внесено зміни до Лозаннського договору, підписаного 24 липня 1923 року
Втрата чинностіВизначається статтею 28 конвенції[a]
Підписанти
Сторони
ЗберігаєтьсяФранція Франція, Серія договорів Ліги Націй[en], зареєстровано 11 листопада 1936[1]
Статусчинний
Мовафранцузька
 Текст у Вікіджерелах

Конве́нція про режи́м прото́к , часто скороченого до Конве́нція Монтре́ — міжнародна угода, якою відновлено суверенітет Туреччини над Чорноморськими протоками та яка регулює морський рух протоками між Чорним та Середземним морями. Документ прийнятий на Конференції про режим Чорноморських проток, яка проходила 22 червня — 21 липня 1936 в місті Монтре (Швейцарія). Підписана 20 липня 1936 року та набула чинності 9 листопада 1936 року.

У мирний час конвенція гарантує «повну свободу» проходу для всіх цивільних суден та обмеження кількості, тоннажу й озброєння військових суден, з окремими положеннями, що регулюють спосіб їх входу та тривалість перебування. Для проходження територією Туреччини протоками військові кораблі повинні надати завчасне сповіщення турецькій владі, яка, зі свого боку, повинна повідомити інших учасників конвенції. Під час війни, в якій Туреччина не бере участі, військові кораблі держав, що перебувають у стані війни, не можуть проходити через протоки, за винятком випадків повернення на свою базу. У випадку якщо Туреччина перебуває у стані війни або відчуває загрозу війни, вона може прийняти будь-яке рішення щодо проходу військових кораблів, як вважає за потрібне.

Незважаючи на те, що Конвенція Монтре була розроблена для певного геополітичного контексту (експансіонізм Італії), однак залишається незмінною з моменту її прийняття та вважається «надійним прикладом заснованого на правилах міжнародного порядку[en]», оскільки більшість її умов досі дотримуються.

Історія

[ред. | ред. код]
Амбіції фашистської Італії в Європі в 1936 році, які викликали стурбованість Туреччини через можливу спробу використання вільного проходу протоками для розширення влади Італії над Анатолією та Чорноморським регіоном     Метрополія Королівства Італії та її залежні території     Клієнтські держави     Території, які претендували на анексію     Території, які претендували стати клієнтськими державами

Конференція про режим Чорноморських проток проходила за участю СРСР, Туреччини, Великої Британії, Франції, Болгарії, Румунії, Греції, Югославії, Австралії і Японії. Скликана за пропозицією Туреччини з метою перегляду конвенції, прийнятої на Лозаннській конференції 1922—1923. Італія відмовилася від участі, оскільки країни-учасниці підтримали міжнародні санкції проти неї у зв'язку з ситуацією в Ефіопії. На конференції в Монтре Велика Британія виступила з пропозицією зрівняти права чорноморських і нечорноморських держав на прохід їх військових кораблів через протоки, що призвело б до обмеження прав проходу кораблів ВМФ СРСР. Роботу конференції ще більш ускладнила змова делегації Туреччини з делегацією Великої Британії. Проте конференція не була зірвана, на ній виробили узгоджені рішення. 20 липня країни-учасниці підписали нову конвенцію про режим проток, на основі якої Туреччина одержала право ремілітаризувати зону проток.

Основні положення конвенції

[ред. | ред. код]

Конвенція зберігає за торговими суднами всіх країн свободу проходу через протоку як в мирний, так і у воєнний час. Проте режим проходу військових кораблів різний відносно чорноморських і нечорноморських держав. За умови попереднього повідомлення влади Туреччини чорноморські держави можуть проводити через протоки в мирний час свої військові кораблі будь-якого класу. Для військових кораблів нечорноморських держав введені істотні обмеження по класу (проходять лише дрібні надводні кораблі) і по тоннажу. Загальний тоннаж військових суден нечорноморських держав в Чорному морі не повинен перевищувати 30 000 тон (з можливістю підвищення цього мінімуму до 45 000 тон у разі збільшення ВМС чорноморських країн) з терміном перебування не більше 21 діб. У разі участі Туреччини у війні, а також якщо вона вважатиме, що їй безпосередньо загрожує війна, їй надано право дозволяти або забороняти прохід через протоки будь-яких військових кораблів. Під час війни, в якій вона не бере участь, протоки повинні бути закриті для проходу військових суден будь-якої воюючої держави.

Конвенція ліквідовувала передбачену Лозаннською конвенцією міжнародну комісію по протоках з передачею її функцій уряду Туреччини.

Значення

[ред. | ред. код]

Прийняті на конференції в Монтре рішення стали для свого часу кроком вперед на шляху визнання прав чорноморських країн в питанні про статус проток. Італія приєдналася до неї в 1938 року.

Див. також

[ред. | ред. код]

Коментарі

[ред. | ред. код]
  1. Анулювання конвенції регулюється статтею 28, якою встановлено термін дії конвенції в 20 років. Документ залишатиметься в силі й після закінчення встановленого терміну та ще протягом двох років, починаючи з дати отримання Францією, яка є державою-депонентом[en], заяви про припинення дії угоди однією з держав-підписантів.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. League of Nations Treaty Series, vol. 173 [Архівовано 2022-03-23 у Wayback Machine.], pp. 214–241.

Література

[ред. | ред. код]
  • М. Л. Миронова. Монтрьо конференція 1936 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • Anthony Rocco De Luca, «The Montreux Conference of 1936: A Diplomatic Study of Anglo-Soviet Rivalry». Stanford University, 1973.
  • Nihan Ünlü, «The Legal Regime of the Turkish Straits», Martinus Nijhoff Publishers, 2002. ISBN 90-411-1904-3
  • «Montreux Convention». Chambers Dictionary of World History, 2005.
  • Dilek Barlas, «Etatism and Diplomacy in Turkey», pp. 166—170. BRILL, 1998. ISBN 90-04-10855-6
  • Robin Rolf Churchill, Alan Vaughan Lowe, «The law of the sea», p. 115. Manchester University Press, 1999. ISBN 0-7190-4382-4
  • James C. F. Wang, «Handbook on Ocean Politics and Law», p. 88. Greenwood Publishing Group, 1992. ISBN 0-313-26434-1
  • Christos L. Rozakis, Petros N. Stagos, «The Turkish Straits», p. 123. Martinus Nijhoff Publishers, 1987. ISBN 90-247-3464-9
  • Selim Deringil, «Turkish Foreign Policy During the Second World War: An 'Active' Neutrality», pp. 169—171. Cambridge University Press, 2004. ISBN 0-521-52329-X
  • Gennady Chufrin, «The Security of the Caspian Sea Region», pp. 155—156. Oxford University Press, 2001. ISBN 0-19-925020-0

Посилання

[ред. | ред. код]