Очікує на перевірку

Вікторія Нуланд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вікторія Нуланд
англ. Victoria Jane Nuland
Вікторія Нуланд
Вікторія Нуланд
Помічниця Державного секретаря з політичних питань
3 травня 2021 — 22 березня 2024
ПрезидентДжо Байден
ПопередникДевід Гейл[en]
Помічниця Державного секретаря у справах Європи та Євразії
18 вересня 2013 — 25 січня 2017
ПрезидентБарак Обама
Дональд Трамп
ПопередникФіліп Ґордон
НаступникДжон А. Гефферн (в. о.)
Представниця Державного департаменту США
31 травня 2011 — 11 лютого 2013
ПрезидентБарак Обама
ПопередникФіліп Дж. Кровлі
НаступникДженніфер Псакі
Постійна представниця США при НАТО
20 червня 2005 — 2 травня 2008
ПрезидентДжордж Вокер Буш
ПопередникНіколас Бернс
НаступникКурт Волкер

Народилася1 липня 1961(1961-07-01) (63 роки)
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США
Відома якдипломат, політична діячка
Місце роботиПосольство США в Росії, Рада з міжнародних відносин і Center for a New American Securityd
ГромадянствоСША США
Національністьамериканська єврейка
Alma materБраунський університет і Чоут Розмарі Голлd
Політична партіяДемократична партія США
БатькоSherwin B. Nulandd
У шлюбі зРоберт Каган
Релігіяюдаїзм
Нагороди
орден «За заслуги перед Литвою»

Вікто́рія Джейн Ну́ланд (англ. Victoria Jane Nuland; нар. 1 липня 1961, Нью-Йорк, США) — американська дипломатка та політична діячка. В адміністрації Байдена — заступниця Державного секретаря США з політичних питань (з квітня 2021[1][2] по березень 2024 року[3]); це третя за значущістю посада у Держдепі[4]. В адміністрації Обами була речницею Державного департаменту США (2011—2013) та помічницею Державного секретаря США у справах Європи та Євразії.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Вікторія Нуланд з'явилася на світ першою з чотирьох дітей в сім'ї лікаря-хірурга, професора біоетики та історії медицини Єльського університету Шервіна Б. Нуланда. Дідусь і бабуся Нуланд були єврейськими емігрантами, які на початку XX ст. виїхали з Бессарабії, яка тоді належала Російській імперії[5], і мали прізвище Нудельман. 1947 р. батько Вікторії офіційно змінив прізвище на Нуланд.

1983 року закінчила Браунський університет, де вивчала політичні науки, історію та російську літературу[6].

Володіє російською, французькою та трохи китайською мовами. Одружена з відомим неоконсервативним ідеологом та політичним експертом Робертом Каганом.

Кар'єра

[ред. | ред. код]
Міністр оборони Дональд Рамсфелд та Вікторія Нуланд на консультаціях НАТО та України у Вільнюсі, Литва, 24 жовтня 2005

Перебуваючи на дипломатичній службі в штаті Держдепартаменту США, працювала в американському консульстві у Гуанчжоу (Китай) (1985—1986), у бюро Держдепартаменту зі Східної Азії та Тихого океану (1987), посольстві США в Улан-Баторі, (Монголія) (1988—1990), посольстві США в Москві (1991—1993)[7].

У 1993—1996 була керівницею апарату заступника Держсекретаря США Строуба Телботта, де до її обов'язків входили і питання ядерного роззброєння України, Казахстану, Білорусі, політика щодо Боснії та Косово.

У 1997—1999 — заступниця спецпредставника Держдепартаменту США у справах країн колишнього Радянського Союзу[7], відповідала за політику США щодо Росії та країн Кавказу[8]. За це міністр оборони нагородив медаллю за роботу з росіянами під час Війни НАТО проти Югославії.

У 1999—2000 працювала в Раді з міжнародних відносин, де займалася дослідженням впливу антиамериканізму на відносини США з іншими великими світовими державами.

У 2000—2003 — заступниця постійного представника США при НАТО[9]. На цій посаді після терактів 11 вересня 2001 року активно діяла, забезпечуючи підтримку Сполученим штатам з боку союзників по Альянсу, наполягаючи на застосуванні статті 5 свого Статуту НАТО («напад на одного союзника є нападом на всіх»). Відстоювала ідею розширення Альянсу (до якого тоді долучилися сім нових членів), брала участь у створенні Ради Росія — НАТО.

З липня 2003 року до травня 2005 року працювала в апараті віцепрезидента США Діка Чейні, де була першим заступником радника з національної безпеки[9] й опікувалася глобальними проблемами, зокрема стратегією стосовно Іраку, Афганістану, Лівану і Близького Сходу.

У 2005—2008 роках — постійна представниця США при НАТО, працювала над зміцненням союзницької підтримки війни в Афганістані, опікувалася питаннями взаємин Росія-НАТО, глобального партнерства Альянсу та його розширення[10].

У 2008—2009 роках викладала на факультеті Національного військового коледжу.

За часів адміністрації Обами

[ред. | ред. код]
6 грудня 2013
1 лютого 2014
Травень 2021

З лютого 2010 року — спеціальна посланниця з питань звичайних збройних сил у Європі.

З літа 2011 року до травня 2013 — речниця Держдепартаменту США.

Із вересня 2013 до січня 2017 року — помічник Держсекретаря США з питань Європи та Євразії[11]. На цій посаді опікувалася дипломатичними відносинами США із 50 державами світу, НАТО, Євросоюзом та ОБСЄ[8]. У цьому статусі 11 грудня 2013 року, під час Євромайдану відвідала Київ, де зустрічалась із тодішнім Президентом України Віктором Януковичем[12], а також побувала на Майдані Незалежності та поспілкувалася з учасниками протесту[13].

Після відставки за часів адміністрації Трампа

[ред. | ред. код]

Після перемоги на президентських виборах Дональда Трампа пішла у відставку і 9 січня 2018 року очолила аналітичну структуру «Центр нової американської безпеки» (англ. Center for a New American Security, CNAS)[14].

Пропрацювала там до 1 лютого 2019 року[15] та перейшла на посаду радниці у консультативній компанії Мадлен Олбрайт Albright Stonebridge Group та експерта аналітичного центру Brookings Institution, де працювала до нового призначення у Держдеп[16] у складі команди Ентоні Блінкена.

Повернення до Держдепартаменту за часів адміністрації Байдена

[ред. | ред. код]

16 січня 2021 року Президент США Джо Байден визначився із низкою кадрових пропозицій, зокрема, запропонував призначити Нуланд заступником Державного секретаря з політичних питань замість Девіда Гейла[17]. 13 лютого офіційне представлення було спрямоване до Конгресу США[1][18].

15 квітня сенатський комітет із закордонних справ провів слухання щодо кандидатури Нуланд[19], 21 квітня комітет виніс схвальне рішення[1].

30 квітня 2021 року Сенат США затвердив кандидатуру Вікторії Нуланд на посаду заступниці Державного секретаря США з політичних питань[1][2].

5 березня 2024 року Нуланд подала у відставку з посади заступника глави Держдепу США[20][21].

Скандали та критика

[ред. | ред. код]

У лютому 2014 року в інтернеті з'явився аудіозапис начебто перехопленої телефонної розмови Нуланд із тодішнім Послом США в Україні Джеффрі Пайєттом[22]. На запису голоси, що дуже схожі на голоси Нуланд і Паєтта, зневажливо відгукуються про спроби ЄС врегулювати кризу в Україні та відверто обговорюють переваги і недоліки трьох основних лідерів української опозиції. Голос, що нагадує голос Нуланд, у серцях вживає лайливе слово щодо характеристики ролі ЄС[23]. За повідомленням Держдепартаменту США, Нуланд вибачилася перед партнерами по ЄС за лайку[24].

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

Як повідомила сама Нуланд під час сенатських слухань[25],

  • вона працювала із п'ятьма Президентами США та дев'ятьма Держсекретарями США;
  • особисто на Красній площі у Москві спостерігала, як після розвалу СРСР знімають радянський прапор та підіймають російський.

Також Нуланд розповідала, що 1982 року була піонервожатою у дитячому таборі «Молода гвардія» в Одесі. Утім, повідомлення низки ЗМІ щодо того, що під час її роботи там сталася сутичка за участю Нуланд, є фейком[26].

Сім'я

[ред. | ред. код]

Заміжня. Чоловік — Роберт Каган, американський історик, журналіст, політичний аналітик в Інституті Брукінгса. Має двох дітей — Ленні та Девіда[25].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г PN120 - Nomination of Victoria Nuland for Department of State, 117th Congress (2021-2022). www.congress.gov. 29 квітня 2021. Архів оригіналу за 18 липня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  2. а б Сенат затвердив кандидатуру Нуланд на посаду заступника держсекретаря США. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  3. Blinken, Antony J. (5 березня 2024). On the Retirement of Under Secretary of State for Political Affairs Victoria Nuland. state.gov. Архів оригіналу за 5 березня 2024.
  4. Staff, Reuters (5 січня 2021). Biden to name Sherman, Nuland to top diplomatic posts: sources. Reuters (англ.). Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 30 квітня 2021.
  5. Shufro, Cathy. In Lost in America, a Yale surgeon opens up memories of his father. medicine.yale.edu (англ.). Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  6. Class of 1983. www.brownalumnimagazine.com (англ.). Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  7. а б Obama Nominates New Ambassador to NATO and Assistant Secretary of State for Europe. Atlantic Council (амер.). 28 травня 2013. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  8. а б About Us | Albright Stonebridge Group. www.albrightstonebridge.com. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  9. а б Nuland, Victoria. U.S. Department of State. Архів оригіналу за 29 березня 2020. Процитовано 30 квітня 2021.
  10. NATO Biographies: U.S. Permanent Representative to the North Atlantic Council. www.nato.int. Архів оригіналу за 28 лютого 2022. Процитовано 30 квітня 2021.
  11. Ambassador Victoria Nuland. NATIONAL ENDOWMENT FOR DEMOCRACY (амер.). 23 січня 2018. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  12. Нуланд оценила разговор с Януковичем как сложный, но реалистический [Архівовано 14 грудня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
  13. Заступник держсекретаря США Вікторія Нуланд прийшла на Євромайдан і роздає хліб мітингувальникам, а Беркуту — печиво. Архів оригіналу за 14 грудня 2013. Процитовано 12 грудня 2013.
  14. Victoria Nuland named CEO of Center for a New American Security. www.cnas.org (англ.). Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  15. CEO Victoria Nuland to Depart CNAS. www.cnas.org (англ.). Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 30 квітня 2021.
  16. Victoria Nuland. Brookings (амер.). 2 квітня 2019. Архів оригіналу за 14 червня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  17. Staff, Reuters (16 січня 2021). Biden nominates veteran diplomats for top State posts. Reuters (англ.). Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  18. Байден направив Сенату пропозицію призначити Нуланд заступницею держсекретаря. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  19. Nominations- Immediately Following the Business Meeting | United States Senate Committee on Foreign Relations. www.foreign.senate.gov (англ.). Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  20. Вікторія Нуланд йде на пенсію. 05.03.2024
  21. Нуланд йде у відставку з посади заступника глави Держдепу США. РБК-Украина (укр.). Процитовано 17 березня 2024.
  22. Подслушанный разговор Нуланд пристыдил США. BBC News Україна (ru-UA) . 7 лютого 2014. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  23. Ukraine crisis: Transcript of leaked Nuland-Pyatt call. BBC News (брит.). 7 лютого 2014. Архів оригіналу за 1 липня 2018. Процитовано 30 квітня 2021.
  24. Меркель раскритиковала Нуланд за оскорбление ЕС. BBC News Україна (ru-UA) . 7 лютого 2014. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  25. а б Statement of Victoria Nuland Nominee for Under Secretary of State for Political Affairs Senate Foreign Relations Committee (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28 квітня 2021. Процитовано 30.04.2021.
  26. Chernous, Anna (20 квітня 2015). В одесском лагере опровергли информацию о драке Виктории Нуланд с вожатой. StopFake (ru-RU) . Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.

Посилання

[ред. | ред. код]