Очікує на перевірку

Велика Румунія (партія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Велика Румунія
Країна[[Файл:Шаблон:Прапор Victor Iovici|20x13px|Victor Iovici]] [[Шаблон:Назва країни Victor Iovici]]
Голова партіїEmil Străinud
ЗасновникCorneliu Vadim Tudord
Дата заснування1991
Штаб-квартираБухарест, Румунія
ІдеологіяРумунський національний рух
Кількість членів 37 000
Офіційний сайтpartidulromaniamare.com
Передбачувана Велика Румунія

Партія «Велика Румунія» (рум. Partidul România Mare — PRM) — націоналістична політична партія в Румунії. Виступає з антиугорськими, антициганськими і антисемітськими гаслами, а також ратує за створення Великої Румунії в межах до 1940 року[1][2].

Історія

[ред. | ред. код]

Заснована у 1991 році письменниками Еудженом Барбу та Корнелієм Вадимом Тудором[ro][3]. Партія стала головним провідником концепції Велика Румунія, котра включала, в тому числі, території Молдови та частини Одеської і Чернівецької областей України. Мала представників у Європарламенті[4]. На виборах 2000 року партія здобула друге місце[5], у 2004 році стала також другою за чисельністю у румунському парламенті, займаючи близько 30 % депутатських місць[6]. Поступово втрачала рейтинг і на виборах 2008 року вперше за багато років не змогла пройти до парламенту Румунії[7]. Не змогла подолати 5 % бар'єр і на парламентських виборах 2012 року[8].

Одним із фундаторів та багаторічним головою партії був Корнелій Вадим Тудор[9], який заявляв, що Україна самовільно володіє румунськими землями, звинувачуючи владу Румунії у державній зраді через ратифікацію договору з Україною. Предметом територіальних претензій до України були терени Північної Буковини, Південної Бессарабії, Герцаївського краю та острова Зміїний. До десятиліття підписання договору про добросусідство між Румунією та Україною (22 жовтня 2007 року) партія розпочала серію дій для закріплення у суспільстві ідей денонсації цього договору та заміни його документом, що врахував би односторонні інтереси Румунії. У 2006 році, через партійну газету «Триколор», лідери партії звинувачували Україну у переслідуваннях румунів, закритті румунських шкіл, мілітаризації острову Зміїний тощо[10].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Корнія А. (28 листопада 2000). Хвороба Демократа. День. Процитовано 16 вересня 2023.
  2. Топорівська Х. (2013). Міжнародні відносини і туризм: сучасність та ретроспектива. Ставлення до міграції та національних меншин неонаціоналістичних політичних партій Центральної та Східної Європи (PDF). с. 252. Процитовано 16 вересня 2023.
  3. Скончался основатель партии «Великая Румыния» Корнелиу Вадим Тудор. Publika (російська) . 14 вересня 2015. Архів оригіналу за 26 вересня 2021. Процитовано 16 вересня 2023.
  4. Румунія не брала на себе зобов'язань по цілісності інших країн — глава МЗС. ТСН. 10 листопада 2011. Процитовано 16 вересня 2023.
  5. Україна і Європа, 1990—2000: Україна в міжнародних відносинах з країнами Центральної та Південно-Східної Європи (українська) . Національна академія наук України, Інститут історії України. 2001. с. 90. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка); Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)
  6. Україна — Румунія — Молдова: історичні, політичні та культурні аспекти взаємин у контексті сучасних європейських процесів (українська) . Букрек. 2006. с. 178. ISBN 9789663990293. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка); Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)
  7. Герасимчук С. (24 березня 2023). Недооцінений союзник: чому «русофобія» Румунії так і не зробила її близьким другом України. Українська правда. Процитовано 19 серпня 2023.
  8. Остапець Ю., Шелемба М. (2017). Порівняльний аналіз еволюції партійних систем України та Румунії (PDF) (Регіональні студії, 2017): 33. Процитовано 16 вересня 2023.
  9. Партія «Велика Румунія» залишилася без голови. Укрінформ. 16 червня 2013. Процитовано 19 серпня 2023.
  10. Рендюк Т. Українсько-румунська співпраця з питань національних меншин:еволюція нормативно-правової бази (PDF). Наукова електронна бібліотека періодичних видань НАН України. с. 96-98. Процитовано 19 серпня 2023.

Посилання

[ред. | ред. код]